Дифтерія — гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передачі, яке спричиняється аеробними грампозитивними бактеріями Corynebacterium diphtheriae (рідше — C. ulcerans та C. рseudotuberculosis).
Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я протягом останніх 10 років щороку у різних регіонах світу реєструється 4000–8000 випадків цього захворювання. Наймасштабніша епідемія дифтерії, зафіксована з моменту впровадження вакцинації, мала місце у 1990–1995 рр. на території країн колишнього СРСР. Тоді було зареєстровано близько 157 тис. випадків захворювання та 5000 випадків смерті.
На сьогодні загроза виникнення епідемії дифтерії є актуальною проблемою серед країн, що розвиваються, у тому числі України.
При ізольованій дифтерії дихальних шляхів змін в ротоглотці, збільшення підщелепних лімфовузлів, набряку клітковини шиї немає. Дифтерія дихальних шляхів називається крупом. Круп частіше зустрічається в дитячій практиці, однак, не виключається його розвиток і у дорослих. Він може протікати тільки з ураженням гортані (локалізований круп), розповсюджуватися на трахею (поширений круп), бронхи, іноді навіть на бронхіоли і альвеоли (спадний круп).
Тяжкість перебігу крупу залежить від поширеності процесу. Критерієм тяжкості крупу є ступінь дихальної недостатності. Для локалізованого дифтерійного крупу характерна помірна інтоксикація, поступовий і послідовний розвиток стадій стенозу гортані: катаральної, стенотичної, асфіктичної.
Дифтерія носа. Найчастіше зустрічається в комбінації з іншими по локалізації формами. Розрізняють нетоксичні форми: катаральну, катарально-виразкову, плівчасту. Вони проявляються слабкою інтоксикацією, утрудненням носового дихання через набряклість слизової носа, наявністю сукровичних виділень, фібринозних накладеннях переважно на перегородці, нижніх раковинах. Швидко розвивається мацерація шкіри в області крил носа і верхньої губи.
Дифтерія: етапи лабораторної діагностики
Лабораторна діагностика дифтерії включає проведення мікроскопічного та культурального досліджень, а також визначення токсигенності збудника.
Мікроскопічне дослідження. При мікроскопії нативного матеріалу (секрету горла і носових ходів), фарбованого за Грамом, визначаються скупчення безкапсульних нерухомих бацил з булавовидними потовщеннями.
Культуральне дослідження. Бактеріологічна діагностика дифтерії базується на виділенні культури C. diphtheriae на спеціальних поживних середовищах (Леффлера, середовищі з телуритом калію та ін.). Для взяття нативного матеріалу (мазку з носа, крипт мигдаликів, псевдомембран, виразок або ділянок знебарвлення слизової оболонки) використовується стерильний сухий тампон. Ідентифікація збудника є результатом аналізу морфологічних та ферментативних характеристик колоній. При виділенні культури коринебактерій обов’язковим є визначення їх токсигенних властивостей. Усіх осіб, які напередодні мали близькі контакти з хворим, необхідно обстежити.
Тест на токсигенність. Для визначення токсигенності коринебактерій використовуються тест Елека та полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР). Тест Елека базується на відтворенні процесу зустрічної імунодифузії між токсином коринебактерій та антитоксином, нанесеним на фільтрувальний папір. При взаємодії токсину та антитоксину утворюється біла лінія (преципітат). Чутливим та швидким методом визначення токсигенності бактерій є ПЛР. Даний метод базується на виділенні гену, який кодує фракцію А токсину.
Інші лабораторні дослідження. Визначення рівня сироваткових антитіл до дифтерійного антитоксину може проводитися перед введенням протидифтерійної сироватки та має прогностичне значення. При визначенні високого рівня антитіл (0,01–0,1 МО/мл) тяжкий перебіг захворювання є малоімовірним. У той же час низький рівень антитіл (менше 0,01 МО/мл) не виключає захворювання.
Загальний аналіз крові характеризується помірним лейкоцитозом. У загальному аналізі сечі може бути наявна транзиторна протеїнурія.
Дифтерія: інструментальні діагностичні методи
Рентгенографія органів грудної порожнини та м’яких тканин шиї/комп’ютерна томографія/ультрасонографія дозволяють візуалізувати превертебральний набряк м’яких тканин та збільшення надгортанного хряща.
Ехо-кардіографія може демонструвати наявність вегетацій клапанів, однак такий системний прояв дифтерії є рідкістю.
На електрокардіограмі (ЕКГ) можуть визначатися ознаки порушення ритму та провідності серця.
Профілактика. Найефективнішим методом профілактики дифтерії є щеплення.
В області щеплення від дифтерії дітям можна зробити безкоштовно цільноклітинною вакциною проти кашлюку, дифтерії та правцю АКДП, яка дає найкращий захист. Також, є безкоштовна вакцина для профілактики дифтерії та правця АДП та вакцина для профілактики дифтерії та правця із зменшеним вмістом антигена АДП-М, яку застосовують для дорослих.
Перша доза вакцини вводиться в організм дитини в 2 місяці, друга – у 4, далі – 6 місяців, 1,5 років, 6 років, 16 років. Після 16-и треба робити щеплення кожні 10 років. Для профілактики дифтерії люди, які контактували з хворим, мають негайно отримати вакцини.
Ще одним засобом профілактики є особиста гігієна – потрібно часто мити руки, протирати предмети, які торкалася потенційно хвора людина, провітрювати приміщення.
