Найпоширеніші венеричні захворювання. Що потрібно знати.

18 Жовтня 2022

Венеричні захворювання/хвороби (лат. morbus venereus) — це особлива група інфекційних хвороб, які передаються лише статевим шляхом.

Перше офіційне згадування про венеричну хворобу визначено 1658 роком. Венеричні хвороби не залишають «після себе» імунітету і при повторному зараженні захворювання розвивається знову.

У 1982 році ВООЗ запропонувало замінити назву Венеричні хвороби на ЗПСШ. Однак, окрім назви, ВООЗ до класичної п’ятірки венеричних захворювань, додало інші захворювання. Терміни «венеричні хвороби» та «ЗПСШ» використовують у практичній медицині, оскільки у МКХ-10 розділ Інфекційні хвороби, що передаються переважно статевим шляхом (A50-A64), вказано обидва поняття: A64 Неуточнені захворювання, що передаються статевим шляхом Включаючи: венеричну хворобу БДВ.

Хоча венеричні захворювання включені у перелік ЗПСШ, традиційно вказують на певну різницю, зокрема при ЗПСШ:

 

Походження терміна

Прикметник венеричний походить від імені Венера (лат. Venus, у родовому відмінку Veneris). Так звали богиню кохання й краси в давньоримській міфології. Венеричні хвороби буквально означає: хвороби, які спричинила любов, точніше — непорядні, випадкові статеві зв’язки, стосунки.

Перелік венеричних хвороб

Класична п’ятірка венеричних хвороб:

  1. Сифіліс(збудник лат. Treponema pallidumлат. Syphilis)
  2. Гонорея(збудник лат. Neisseria gonorrhoeaeлат. Gonorrhoea, гонококова інфекція. англ. Gonococcal infection)
  3. М’який шанкр(збудник лат. Haemophilus ducreyiлат. Ulcus molle, шанкроїд, англ. Chancroid)
  4. Хламідійна лімфогранульома(збудник лат. Chlamydia trachomatisлат. lymphogranulomatosis inguinalis, лімфогранулематоз венеричний, англ. Chlamydial lymphogranuloma (venereum), Lymphogranuloma inguinale, Climatic or tropical bubo, DurandNicolasFavre disease, Esthiomene)
  5. Пахова гранульома(збудник лат. Calymmatobacterium granulomatis, Klebsiella (Calymmatobacterium) granulomatisлат. Granuloma venereum, венерична гранульома/донованоз, англ. Granuloma inguinale, Donovanosis)

Щодо венеричних захворювань існує чимало факторів, які сприяють їх поширенню. На епідемічне поширення венеричних хвороб впливають такі чинники:

  • соціальні катаклізми
  • війни
  • значний занепад суспільної моралі чи період зміни моделі суспільної моралі
  • безсимптомний перебіг
  • невігластво, щодо венеричних захворювань та питань сексуальних відносин

Першою значною епідемією венеричних захворювань у Західній Європі (в тому числі й сифілісом) завинили бандиткуваті моряки Христофора Колумба, що повернулися з Америки, де не дотримувались навіть вимог християнської моралі, декларованих тодішнім суспільством і церквою. Тогочасна відсутність надійних ліків сприяла появі госпісів для невиліковних хворих, карантинів для моряків (уперше запроваджених у Венеції), підвищенню моралі в середовищі християнських держав. Епідемію в 16 столітті це не зупинило, але її вдалося приборкати й контролювати.

Профілактика та боротьба з венеричними захворюваннями

Офіційна медицина спрямовує інформаційне наповнення масмедіа, щодо венеричних захворювань, змінюючи усвідомлення необхідності профілактичних заходів, як загального, так і індивідуального характеру.

Так, ВООЗ  публікує епіддані щодо захворюваності, причин її виникнення та шляхів їх попередження та лікування на міжнародному рівні.

Міжнародні програми сприяють проведенню заходів, що запобігають поширенню цих хвороб: хворим надають безкоштовну медичну допомогу (обстеження, виявлення, лікування, інформування). Для контролю профілактичних та лікувальних дії щодо венеричних захворювань у різних країнах передбачено різні види відповідальності (наприклад, в Україні — у кримінальному порядку).

Сучасна система боротьби з венеричними захворюваннями працює ефективно, медичні працівники володіють методами й засобами діагностики та лікування венеричних захворювань. Медики лікують хворих, знаходять джерело зараження, незалежно від того, чи звертається «основний» носій хвороби за медичною допомогою. Обстежують також усіх, хто був у контакті. З тією ж профілактичною метою, регулярно обстежують працівників сфери обслуговування, харчових підприємств, дитячих та інших навчальних закладів — оскільки їх захворювання може провокувати локальну епідемію. Проте, хворі часом намагаються ввести в оману медичних працівників. Вони приховують захворювання, перекручують відомості про джерело та обставини захворювання, багато чого замовчують. Це ускладнює боротьбу з венеричними хворобами.

Поведінка людей, які знають про своє захворювання, але приховують його і заражають інших людей, розцінюється як суспільно небезпечна. Зареєстровано багато випадків, коли жертви поведінки людини, хворої на венеричне захворювання, влаштовували над нею самосуд.

Перевіреним методом профілактики є застосування методів безпечного сексу, зокрема презервативів. Використання презервативу під час статевого акту значно зменшує ризик зараження венеричними захворюваннями. Для цього презерватив потрібно правильно надягати до початку статевого контакту та звертати увагу, щоб виділення з статевих органів одного партнера не могли потрапити на статеві органи другого партнера до початку та після закінчення статевого акту; презерватив необхідно надягнути до початку статевих контактів та не торкатися статевих органів партнера до початку натягування презерватива. Застосування антисептиків значно знижує, але повністю не усуває ризик зараження.

Поширенню венеричних хвороб значно сприяють часті випадки їх безсимптомного перебігу впродовж тривалого часу — суспільна та індивідуальна інформаційна забезпеченість, профіликтична освіта, дозволяє суттєво зменшити кількість таких хворих.

ВЕНЕРИЧНІ ХВОРОБИ

ВЕНЕРИЧНІ ХВОРОБИ (лат. Venus, Veneris — богиня кохання) — інфекційні хвороби, об’єднані в одну групу за шляхом їх передачі — в основному статевим. На сьогодні цей термін практично не використовується. Замість нього у 1982 р. ВООЗ був запропонований термін «захворювання, що передаються статевим шляхом» (ЗПСШ), або Sexual Transmitted Diseases (STD). До групи ЗПСШ належать понад 20 нозологічних форм, серед яких класичні венеричні захворювання: сифіліс, гонорея, шанкроїд, венерична лімфогранульома, пахова гранульома; низка вірусних інфекцій: ВІЛ-інфекції, генітальний герпес, цитомегаловірусна інфекція, папіломавірусна інфекція (кондиломатоз); велика група урогенітальних інфекцій: хламідіоз, трихомоніаз, мікоплазмоз, гарднерельоз; тропічні трепонематози: фрамбезія, пінта, беджель; паразитози: лобковий педикульоз; багато інших захворювань: амебіаз, шигельоз, лямбліоз та ін. Слід мати на увазі, що передавання цих хвороб можливе не лише при статевому контакті, але й при проходженні плода через родові шляхи хворої матері, контактно-побутовим, трансплацентарним, гемотрансфузійним шляхами. Джерелом зараження можуть бути здоровий бактеріоносій, хвора людина, хвора (інфікована) мати, інфіковані предмети туалету. ЗПСШ належать до найбільш соціально значимих захворювань у зв’язку з їх поширенням і тяжкими наслідками як для організму хворого, так і для суспільства в цілому. За останні 3–5 років за деякими нозологічними формами збільшення кількості зареєстрованих випадків ЗПСШ у країнах СНД становить до 200% на рік. Ускладнення ЗПСШ призводять до порушення репродуктивного здоров’я жінок і чоловіків, тяжких уроджених захворювань у дітей, уражень внутрішніх органів хворого. До групи таких захворювань належать клінічно неоднорідні хвороби, об’єднані за епідеміологічними критеріями, для яких характерний переважно статевий шлях передавання інфекції при прямому контакті.

Особливості перебігу ЗПСШ на сучасному етапі: стерта клінічна картина; тривалий рецидивуючий перебіг; поява нових штамів збудників захворювань, стійких до традиційних ЛП; збільшення кількості випадків захворювання на ЗПСШ серед підлітків (17,5% усіх зареєстрованих випадків); ЗПСШ є біологічними кофакторами, що сприяють передачі ВІЛ-інфекції — епідеміологічний синергізм. Більшість відомих нині ЗПСШ виліковні. Найнадійнішим методом профілактики ЗПСШ, при яких статевий шлях передачі є основним, на сьогодні залишається бар’єрна контрацепція (презерватив) і препарати на зразок мірамістину, цидиполу, бензалконію хлориду тощо. Однак серед ЗПСШ існують такі, для яких характерне поширення в популяції, довічне носійство, тривалі латентні фази, можливість передачі повітряно-краплинним шляхом і серйозні ускладнення, спричинені інфекційними агентами. Це, насамперед, вірусні інфекції, що входять у першу десятку ЗПСШ у країнах СНД: генітальний герпес і папіломавірусні інфекції урогенітального тракту (гостра кондилома, ВІЛ-зумовлена неоплазія шийки матки). Як правило, перебіг більшості захворювань урогенітального тракту відбувається на фоні банальних бактеріальних або грибкових інфекцій; часто поєднуються декілька ЗПСШ і мають подібну клінічну картину. На сучасному етапі специфічне лікування ЗПСШ неможливе без точної лабораторної діагностики, на перший план виходять високоспецифічні діагностичні методи, що ґрунтуються на пошуку специфічної ДНК, що дозволяють однозначно ідентифікувати інфекційний агент. Необхідні подальші дослідження і пошук ефективних терапевтичних засобів та методик у зв’язку з епідеміологічною ситуацією із ЗПСШ, що склалася.

 

Ваша Поліклініка

В ПАРНЕРСТВІ З