Розповідає лікар-отоларинголог, Вісьтак Роман Михайлович:
Хвороба Меньєра — негнійне захворювання внутрішнього вуха, що характеризується збільшенням обсягу ендолімфи (лабіринтної рідини) і підвищенням внутрішньолабіринтного тиску (ендолімфатичний гідропс), в результаті чого виникають рецидивні напади прогресуючої глухоти (частіше односторонньої), системного шуму..[4] Хвороба була вперше вивчена французьким лікарем Проспером Меньєром (1799—1862). Належить до рідкісних захворювань, згідно з даними різних авторів, частота захворювання варіює від 20 до 200 випадків на 100 000 населення. У тих випадках, коли передбачається вторинний характер ендолімфатичного гідропсу, у безпосередньому зв’язку з іншим захворюванням, традиційно використовується термін «синдром Меньєра».
На хворобу Меньера страждають переважно представники європеоїдної раси. Середній вік хворих коливається від 20 до 50 років, але хвороба може траплятися і в дітей. Дещо частіше захворювання зустрічається в осіб інтелектуальної праці та у мешканців великих міст. Етіологія захворювання остаточно не з’ясована.
Причини появи цього захворювання до кінця не вивчені, проте, найчастіше припускають такі:
ангіоневроз;
вегетативну дистонію;
порушення обміну ендолімфи та іонного балансу внутрішньолабіринтних рідин;
вазомоторні та нервово-трофічні розлади;
інфекцію та алергію;
порушення харчування, вітамінного та водного обміну.
Основні симптоми:
періодичні напади системного запаморочення;
Розлад рівноваги (хворий не може ходити, стояти і навіть сидіти);
Нудота, блювання;
Посилене потовиділення;
Зниження, рідко підвищення, артеріального тиску, збліднення шкірних покривів;
Дзвін, шум у вусі (вухах).
Порушення координації.
Зазвичай перебіг хвороби Меньєра непередбачуваний: симптоми хвороби можуть погіршитися, або поступово зменшитися, або залишитися без зміни. У хворих, які страждають на хворобу Меньєра, згодом можуть з’явитися й інші прояви. Приступи запаморочення поступово можуть погіршитися і стати частіше, внаслідок чого хворий втрачає працездатність, не може нормально водити автомобіль і займатися іншою фізичною активністю. Хворі змушені постійно бути вдома. Порушення слуху стає незмінним. У деяких хворих розвивається глухота на стороні враження. Прояви тинітуса також можуть з часом погіршитися. Також відзначається перехід патологічного процесу з одного вуха до іншого. У такому разі може навіть розвинутись повна глухота.
Водночас трапляються випадки, коли захворювання поступово самостійно проходить і більше ніколи не рецидивує. Деякі пацієнти, які страждають на хворобу Меньєра, відзначають, що через 7-10 років у них поступово зменшуються прояви запаморочень, напади з’являються рідше. У деяких хворих ці прояви можуть повністю пройти. Крім того, симптоми тинітуса також можуть повністю пройти, а слух нормалізуватися.
Лікування хвороби Меньєра проводиться за двома напрямками: усунення гострого нападу та профілактика нових нападів. Всі існуючі зараз способи та методи лікування спрямовані на полегшення переносимості хворими на напади запаморочення, але не змінюють значно перебіг процесу і не запобігають розвитку приглухуватості. Однак індивідуальна терапія, що підбирається з урахуванням супутніх захворювань, може уповільнити розвиток приглухуватості, зменшити вираженість вушного шуму, зменшити частоту і вираженість запаморочення.
Ваша Поліклініка
